В дитячому парку, на атракціоні "батут" стрибає маленький хлопчик, мама поруч курить цигарку та про щось "дуже важливе" теревенить з подружкою. Пострибавши хвилину-дві з положених п`яти, хлопчику стає сумно без уваги матері, і він, підійшовши до огорожі, спочатку кличе її, а потім, не дочекавшись відповіді, починає плакати, на що знервована мати голосно відповідає "ПРИГАЙ, Я СКАЗАЛА, БО УПЛОЧЕНО!!!". Хлопчик відходить на середину батута, і тихенько плачучи, починає потроху стрибати...
В Пилипець приїхав заздалегідь, трохи відпочити перед останнім гірським марафоном у цьому році. Але, потрапивши у компанію "Тренінг кемп Пилипець" під керівництвом Крісті, довелося весь тиждень кататися, щоб не впасти в очах оточуючих. Тим паче, що отель та послуги інструктора "УПЛОЧЕНО!".
Як результат, переглянув трасу Гіга та декілька разів проїхав фінішний спуск, а головне - тиждень спілкування з чудовою компанією, що підібралася на цю програму.
Маршрут сподобався своєю м`якістю та достатньо рівномірно розподіленим навантаженням.
Його умовно можно розділити на сім різних підйомів, які по одному виїхати можна дуже бодро, але в купі виходить достатньо складна картина.
Дуже важлива особливість - всі сімдесят кілометрів можна здолати, не йдучи пішки!
Від`їзд додому планував на ранок неділі, щоб встигнути у Львів на потяг до Харкова, але почувши захоплені відгуки від учасників минулорічного "Містер Гимба", вирішив будь-якою ціною проїхати і другий день змагань, тим більше, що "УПЛОЧЕНО!"
Зіновій, дуже дякую за таксі на потяг! )
В п`ятницю роблю день відпочинку, бо цього разу в моїй категорії дуже сильні учасники, і треба буде добряче попрацювати, щоб поцілити на подіум. Дощу не обіцяють, отже моя коронна брудопрохідна фішка не зіграє :-)
Вранці суботи сніданок подвійними макаронами, і, - до бою готовий!
Старт виявився досить бодрим, і вже в серидині першого підйому відпадаю на шосту позицію, випускаючи вперед Зуба, Сімаху, Федю, Фокуса та Петренича.
Зубченко від`їхав уверх дуже впевнено, тому його попереду не бачив, а от за іншими спостерігав та планував подальші дії.
Щойно градієнт підйому зменшився, прошиваю "хвостик" з Петренича та Феді, і сідаю до Фокуса.
На спуску вдається трохи засвітити, і уже мчу вздовж річки сам!
Розумію, що радіти зарано і попереду ще більше трьох годин змагань, але у якийсь момент втрачаю увагу і виїзджаю на стежку, вищу за основну дорогу, ту саму, по якій не дуже впевнено їхав під час перегляду...
Від сотен подібних стежок її відрізняла наявність елементу "рога і копита". Це ділянка з глибокими вибоїнами від копит великої рогатої худоби, що ходить тут два рази на день, щодня, вже напротязі сотень років. Здається, що прямує вона в дві, а то і три полоси, бо об`їхати ці ями ніде. Як і заведено у худоби, кожна яма заповнена сечею та каловими масами.
...Кілька метрів маневрувань, спроб та надій, і я вже повільно, готуючись смакувати навоз, втрачаючи повздовжню рівновагу, хилюсь разом з кормою через кермо :-)
УХ!
Ляпнуло так ляпнуло!
Знизу гівном, а зверху велосипедом!
Хвилюючись за Фокуса, щоб він на ходу не впав зо сміху від такої картини, швиденько підіймаюся, обтираюся, та починаю їхати, ніби нічого такого і не трапилося, вже на ходу перевіряючи справність велосипеда та наявність усіх навішаних причандалів.
Діма добирає, і вже у другий підйом, до першого бухвета, їдемо разом. Попереду в хвилині Сімаха, позаду на тій же відстані Федя з Петреничем.
На КП п`ю воду та мащу ланцюг.
Добре, що Фокус не зупинявся, є гарна мотивація щоб наздогнати, швидко їдучи одразу після зупинки.
Наступний підйом знову їдемо разом, але я вже другим колесом.
В якийсь момент він трохи збавляє, і я, вирішивши що треба вийти на зміну, стаю вперед. Але проїхавши у тому самому темпі кількасот метрів, бачу, що з`явився просвіт, і вирішую трохи додати, щоб відірватися. Вийшло.
Далі вкотре дивуюся потужності та підготовці Сімахи, який зовсім нещодавно був поруч, а тепер його не видно хвилини на три вперед!
Пізніше, поглянувши назад, побачив його разом з Фокусом. Заблукав, вирішив я, і ще сильніше став тиснути на педалі. Ні, не збирався зовсім втекти, просто з`явилась нова мотивація якомога довше їхати попереду.
Був схвачений вже внизу, біля річки, але, по особистому проханню, не отх наказаний, а отримав можливість стати позаду і, намагаючись всидіти, пірнав в усі калюжі за відважним Сергієм.
Так і хекав хвостиком за ним, майже до Магури.
На спусках тримався по його траекторіі, на рівнячках добирав, а в підйоми терпів.
На асфальті несподівано наздогнали Зуба, обсипаного землею.
Згодом виявилося, що то він сам вирішив потертися об неї на одному із віражів з канавою. Захопившись цим процесом, утратив час і цілісність кожаного покрову ніг.
Підйом після асфальту - один з найкрутіших та найтяжчих, тому в уявленні вимальовується картина подальших подій. А саме, змагаючись за першість у генеральному заліку, хлопці почнуть атакувати один одного, віддаляючись від мене з величезною швидкістю.
Виявилось інкше. На початку підйому Віталю скручують судоми і він відпадає, а я продовжую терпіти, щоправда вже на першій позиції в категорії...
В Ізках, на третьому буфеті, помічаю багатий стіл але нічого розгледіти, тим більше скуштувати не встигаю, бо треба ж не відстати від Сергія! Лише п`ю воду.
Трохи згодом, мліючи від спеки на підйомі, зрозумів, що припустився помилки, не набравши води у флягу. Виправив становище у найближчому потічку.
На спуску, перед останнім підйомом, серед дороги стоять дві величезні калюжі. Пам`ятаючи, що їх об`їзд занадто довгий, та намагаючись наздогнати свого поводиря, розгоняюсь, пірнаю:
1) стіна води, з дуже знайомим коров`ячим присмаком
2) НІЧОГО! Зате зрізав!
3) АН НЄТ!!! Не зрізав!
Всередині цього озера виявилася дуже хвайна грязюка, яка засмоктала найнерські колеса як запрєщьоннийтам вовк цигарку!
4) мокрий, брудний, по коліно в багнюці, вихоплюю ровер, - та знову навздогін!
Другу калюжу уже оминув по узбіччю.
Стан вцілому нічого, але знаєте, присмак лишився.
у роті,
на очах,
у памперсі,
і, що саме неприємне, на клапанах пляшок з водою!
Процедури спльовування та прочистки займали дуже багато часу та уваги, тому потроху відставав.
Біля Магури просвіт був вже десь 30 секунд. В моєму стані - то прірва, тому став їхати повільніше, в більш комфортному темпі, час від часу озираючись.
На одному з останніх траверсів підрахував, що мій відрив більше двох хвилин, тому фінішний спуск можна з`їхати обережно, без пригод.
В результаті - дві хвилини відставання від найсильнішого любителя ХС в Україні за чотири години змагань, другий в абсолюті, та перший у своїй віковій категорії! Відрив другого (Фокус) та третього (Ференц) місця 14 та 24 хвилини.
Це найвищий результат за чотири роки гірських марафонів!
Окрім фізичної підготовки, вважаю, дається взнаки досвід участі. Адже від рюзака з водою та інструментом за плечима, перейшов до двох фляг та ізолентного кріплення ремнабору до рами. Від режиму повного збереження сил на старті, до намагання будь що всидіти у початковій головній групі. Також багато вирішує ознайомлення з трасою, і вибір тиску в гумі в залежності від побаченого покриття.
За гонку з`їв три Ендуроснеки. Через занадто інтенсивний темп, банани в буфетах куштувати не наважився. Пив Профідрінкс з фляг, та воду на зупинках.
Нагородження за розкладом, з усіма атрибутами.
Виявилося, за результатом двох марафонів (Невицьке та Пилипець), зайняв другу позицію, за що отримав у подарунок...
... ЛИЖІ!!!
Так, це найоригінальніший приз за всю мою історію!
Дякую, Назар!
Здалося, на цьому і все, а НЄТ! "УПЛОЧЕНО" ж, блін!
І став я готуватися до апхілу на Гимбу.
Ніякої дискотеки, ніякої ковбаси, тортів...
Вуглеводи та спати за розкладом.
Хоча ні, таки ходив.
Ходив на суботнє афтепаті з бограчем. Бограч виявився майже не жирним, а афтепаті малорухомим - великою дружньою компанією переглядали сьогоднішні фото на проекторі у імпровізованому кінозалі. Дуже цікавий і необхідний формат для відпочинку та спілкування!
Наступного дня, під час сніданку, дізнаюсь що порядок старту на Гимбу такий, як і послідовність реєстрації. Тому все кидаю та мчу записуватися слідом за Зубченко, адже наздоганяти значно приєміше, аніж тікати! Так, саме наздоганяти, бо у ньго вчора були сильні судоми та виснаження, тому сьогодні я мав надію зачепитися.
Але не судилося...
Потужний Віталя одразу після старту обирає найкрутішу, але хибну дорогу, та почиає з усієї сили ввалювати в неї! Показник сили дуже зашкалював, тому він навіть не звернув увагу на відсутність суперників попереду.
Хоч і старався, але...
чим більше сили, тим швидше іхав,
чим швидше, тим далі,
чим далі, тим вище
...не в тому напрямку.
-1.
Тим часом Федір, який стартував одразу за мною, через 30 секунд, зовсім не відставав, а навпаки, потроху добирав.
Вирішив, що до підйомника ще намагатимусь втекти, а вже після, не буду опиратись. Бо він вчора показав значно гірший результат, тому або виснажений зовсім, або навпаки, не так напрягався. До того ж, Федя справжній боєць, і буде триматись до кінця.
Гірший для мене варіант спрацював.
Якраз на рівні підйомника він сів на колесо і не збирався обганяти. Вирішую упиратись і далі в надто круті ухили, мотивуючи його триматися.
На останніх мертах крутяка, під прицільним поглядом відеокамер вболівальників, все ж спішуюсь. Федя упирається і також стає. Стало соромно за те, що зупинився як іхав, підвівши товариша: не попередив, не звільнив траекторію.
В результаті виявилося, що він програв 4 секунди першому місцю.
Протокол: перший Сімаха, другий Федя, третій я.
Емоції на останніх метрах підйому???
Так! Були!
Окрім стандартних "боли и страдания", додалося почуття страху. Страху звалитися без свідомості на очах у публіки, під об`єктивами камер. Так, було дуже важко, мабуть, найважче за весь час мого катання.
Розбір польоту виявив дві причини: моральну і фізичну.
Перша, яка в голові, це страх втратити свідомість з витікаючими наслідками: евакуація вчорашнього "чемпіона", прив`язаного до квадроцикла, з найвищої гори, ітд...
А друга в тому, що з самого початку не уявляв, наскільки крутими будуть останні метри підйому, та не зміг розрахувати сили. Не прикатав, що і казати... ) Також далася взнаки висота, майже 1500 метрів, адже щовище підіймаєшся, тим менша концентрація кисню в повітрі, такого необхідного для роботи організму.
Зате є мета на наступний рік, в`їхати не спішуючись! Маєш мету, маєш мотивацію!
Мотивації вам, мої друзі!
Закора Євген,
15.09.14.
Комментарии
!справжній укроп
Вітаю)
Гарно розповів.