Ну що ж, у цей затяжний дощовий вікенд , коли на вулиці сиро, мокро і зовсім нікуди не хочеться йти, напишу про свої враження від перших в житті аматорських крос-кантрійних змагань на Вульках.
Отож було діло так. Мав я велосипед і після «Першої Сотні» відчувши смак змагань і того що я не «пасу задніх» я вирішив попробувати себе ще й у крос-кантрі. Трохи правда сумнівався в своїх силах. Шукаючи відео з попередніх років надибав лише декілька роликів. З них дізнався що це гонка на витривалість в якій дуже втомлюєшся від того що багато крутиш педальки і те що багато хто з аматорів сходить згірок або виходить під них. Але так як той хто не пробує, той завжди гірший, ніж ті що пробують і приїжджають останніми, і не знаходять «гнилих відмазок», то я вирішив що участь брати буду, не зважаючи на результат. Втрачати мені було нічого.
Тренуватись і вкручувати педалі по декілька годин не було вже часу, я тільки одного разу поїхав подивитись і пошукати де ж там хоч приблизно є та траса. В кінцевому результаті знайшов тільки її частину, та й як виявилось пізніше, їхав не в ту сторону. :)
У день змагань мене мали прийти підтримати знайомі але мені знову не повезло і ніхто не прийшов. Добре що хоч ввечері до мене подзвонив Андрій і сказав що буде приймати участь теж. Вже легше, не буду сам і буде веселіше.
Ось і він, день змагань, і я їду брати камеру щоб зазняти цю велику подію. :) По дорозі мав купити бананів , але таких не виявилось бо вони ж подорожчали і прийшлось брати яблука, якими я добряче напхався перед гонкою.
Зустрів Андрія, і ми вже на старті для реєстрації. Але її перенесено, чи то так і мало бути на годину, бо у різних джерелах то було написано по різному. Зареєструвавшись майже першими поїхали подивитись трасу. З огляду виявилось що прийдеться багацько йти пішки, бо до такого вкручування, під такі круті гірки, я не готовий.
Ось і старт малечі і перший мандраж перед стартом так, як ми мали їхати наступні.
На старті я зробив найбільшу дурницю, яку більше не повторю ніколи, що не став хоча б в середині кучі учасників а майже в кінці, бо ж думав що швидко обжену на рівній ділянці, яка буде йти з початку, тих хто буде плентатись, і буду їхати в своєму темпі далі. Але це була погана тактика.
На першому спуску я застряг за групою учасників, які явно спускались повільніше ніж я міг, і втратив час . Тому на крутому підйомі перед наступним затяжним спуском я вирішив обігнати якнайбільше учасників щоб не повзти за ними далі. Я старався щосили крутити під цю гірку але сили не дали мені цього зробити, і я почав бігти. І от тоді, як казала потім Катя, вже наверху, я вперше ледве не «виригав легені». Але далі знав що буде спуск і я перепочину. В результаті спусків і легких перебіжок за перше коло я залишив за собою понад 30 учасників, але цього я ще не знав, і стрався їхати якнайшвидше.
На другому колі я вже їхав і майже нікого не обганяв. Від цього в мене почали виникати думки про те що вже хватись ото мучитись ,і треба закінчувати оцю паплюжну ходьбу під гірку. :) Але під кінець кола у мене лишалось ще 10 хвилин до години, і я все ж вирішив що не приїхав сюди щоб отак легко здаватись. Поїхав далі, після чого відкрилось, як кажуть , «друге дихання».
На середині третього кола, на підйомі, я догнав Андрія який стартував, на відміну від мене, на початку пелетону , і запитав чи є ще в нього сили що їхати далі. Обігнавши його сказав щоб далеко не відставав. Під кінець я сів за одним з учасників якого з останніх сил хотів догнати в результаті чого Андрій відстав. Але наа фініші мене обігнав один учасник в якого виявилось все ж більше сил ніж у мене для останнього ривка.
В кінцевому результаті, після фінішу, я сказав Андрію що на мою думку ми мали б приїхати десь у двадцятці, на що він відповів що в нього є сумніви і ми десь у тридцятці . Отож я зайняв 15-те місце а Андрій 16-те, чому потім був неймовірно радий. Але цього я ще не знав, як і того що найкращим моїм колом було все ж таки останнє, більш ніж на 2-ві хвилини від першого.
Після нас їхали ще професіонали і перед нагородженням і поїздкою додому можна було відпочити, що ми і зробили, під час чого ділились емоціями від гонки, де я згадав, як на першому колі ,на одному з швидких спусків ледве не засунув ногу, яка злетіла з педалі прямо в вилку. Моє було щастя що вона тільки порахувала чи усі шпиці на колесі цілі і на місці. :)
Після нагородження мала бути лотерея з заохочувальними призами для тих хто не зайняв призових місць. Чому дуже зрадів, бо був шанс що я за мої старання не поїду з порожніми руками додому. І як виявилось моя «чуйка» мене не підвела і я отримав потішний приз у вигляді фляги з ізотоніком і ровера-печенюшки.
Хотілося б подякувати організаторам за таке дійство і всім хто до цього долучився.
Ну що ж, у цей затяжний дощовий вікенд , коли на вулиці сиро, мокро і зовсім нікуди не хочеться йти, напишу про свої враження від перших в житті аматорських крос-кантрійних змагань на Вульках.
Отож було діло так. Мав я велосипед і після «Першої Сотні» відчувши смак змагань і того що я не «пасу задніх» я вирішив попробувати себе ще й у крос-кантрі. Трохи правда сумнівався в своїх силах. Шукаючи відео з попередніх років надибав лише декілька роликів. З них дізнався що це гонка на витривалість в якій дуже втомлюєшся від того що багато крутиш педальки і те що багато хто з аматорів сходить згірок або виходить під них. Але так як той хто не пробує, той завжди гірший, ніж ті що пробують і приїжджають останніми, і не знаходять «гнилих відмазок», то я вирішив що участь брати буду, не зважаючи на результат. Втрачати мені було нічого.
Тренуватись і вкручувати педалі по декілька годин не було вже часу, я тільки одного разу поїхав подивитись і пошукати де ж там хоч приблизно є та траса. В кінцевому результаті знайшов тільки її частину, та й як виявилось пізніше, їхав не в ту сторону. J
У день змагань мене мали прийти підтримати знайомі але мені знову не повезло і ніхто не прийшов. Добре що хоч ввечері до мене подзвонив Андрій і сказав що буде приймати участь теж. Вже легше, не буду сам і буде веселіше.
Ось і він, день змагань, і я їду брати камеру щоб зазнати цю велику подію. J По дорозі мав купити бананів , але таких не виявилось бо вони ж подорожчали і прийшлось брати яблука, якими я добряче напхався перед гонкою.
Зустрів Андрія, і ми вже на старті для реєстрації. Але її перенесено, чи то так і мало бути на годину, бо у різних джерелах то було написано по різному. Зареєструвавшись майже першими поїхали подивитись трасу. З огляду виявилось що прийдеться багацько йти пішки, бо до такого вкручування, під такі круті гірки, я не готовий.
Ось і старт малечі і перший мандраж перед стартом так, як ми мали їхати наступні.
На старті я зробив найбільшу дурницю, яку більше не повторю ніколи, що не став хоча б в середині кучі учасників а майже в кінці, бо ж думав що швидко обжену на рівній ділянці, яка буде йти з початку, тих хто буде плентатись, і буду їхати в своєму темпі далі. Але це була погана тактика.
На першому спуску я застряг за групою учасників, які явно спускались повільніше ніж я міг, і втратив час . Тому на крутому підйомі перед наступним затяжним спуском я вирішив обігнати якнайбільше учасників щоб не повзти за ними далі. Я старався щосили крутити під цю гірку але сили не дали мені цього зробити, і я почав бігти. І от тоді, як казала потім Катя, вже наверху, я вперше ледве не «виригав легені». Але далі знав що буде спуск і я перепочину. В результаті спусків і легких перебіжок за перше коло я залишив за собою 30 учасників, але цього я ще не знав, і стрався їхати якнайшвидше.
На другому колі я вже їхав і майже нікого не обганяв. Від цього в мене почали виникати думки про те що вже хватись ото мучитись ,і треба закінчувати оцю паплюжну ходьбу під гірку. J Але під кінець кола у мене лишалось ще 10 хвилин до години, і я все ж вирішив що не приїхав сюди щоб отак легко здаватись. Поїхав далі, після чого відкрилось, як кажуть , «друге дихання».
На середині третього кола, на підйомі, я догнав Андрія який стартував, на відміну від мене, на початку пелетону , і запитав чи є ще в нього сили що їхати далі. Обігнавши його сказав щоб далеко не відставав. Під кінець я сів за одним з учасників якого з останніх сил хотів догнати в результаті чого Андрій відстав. Але наа фініші мене обігнав один учасник в якого виявилось все ж більше сил ніж у мене для останнього ривка.
В кінцевому результаті, після фінішу, я сказав Андрію що на мою думку ми мали б приїхати десь у двадцятці, на що він відповів що в нього є сумніви і ми десь у тридцятці . Отож я зайняв 15-те місце а Андрій 16-те, чому потім був неймовірно радий. Але цього я ще не знав, як і того що найкращим моїм колом було все ж таки останнє, більш ніж на 2-ві хвилини від першого.
Після нас їхали ще професіонали і перед нагородженням і поїздкою додому можна було відпочити, що ми і зробили, під час чого ділились емоціями від гонки, де я згадав, як на першому колі ,на одному з швидких спусків ледве не засунув ногу, яка злетіла з педалі прямо в вилку. Моє було щастя що вона тільки порахувала чи усі шпиці на колесі цілі і на місці. J
Після нагородження мала бути лотерея з заохочувальними призами для тих хто не зайняв призових місць. Чому дуже зрадів, бо був шанс що я за мої старання не поїду з порожніми руками додому. І як виявилось моя «чуйка» мене не підвела і я отримав потішний приз у вигляді фляги з ізотоніком і ровера-печенюшки.
Хотілося б подякувати організаторам за таке дійство і всім хто до цього долучився.
Фото взяті з plus.google.com/photos/107809488755105337549/albums/6018773742473506801 від Te Do
Normal 0 false false false false RU X-NONE X-NONE MicrosoftInternetExplorer4
